Бій за майбутнє: 29 січня Україна вшановує пам'ять подвигу Героїв Крут

У суботу, 29 січня, Україна вшановує пам'ять Героїв битви під Крутами.

Новини.LIVE розповідає про одну з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії нашої держави.

Битва під Крутами

29 січня 1918 року українці проявили героїзм та жертовність заради незалежності України. Бійці намагалися відчайдушно стримати більшовицький наступ на Київ.

Українські війська зайняли оборону біля залізничної станції Крути. Вона була стратегічно важливою станцією, яка вела від Чернігівщини до Києва.

Вранці 29 січня розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного війська більшовиків під проводом есера Михайла Муравйова.

Залізничну станцію Крути захищали 250 студентів і гімназистів першої в Україні юнацької військової школи ім. Богдана Хмельницького. До них спрямували 300 бійців Студентського куреня і так званий курінь “Смерті”, який повинен був допомогти юнакам стримати більшовиків.

Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні.

Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

Бій під Крутами був успішним для оборонців української державності. Вони виконали наказ командування - зупинити стрімкий наступ ворога, а також здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії й мости.

Внаслідок дій оборонців української державності більшовицька армія втратила боєздатність на чотири дні. Завдяки цьому українська делегація отримала час для укладання Берестейського договору, який врятував молоду українську державність і фактично означав міжнародне визнання української незалежності.

Берестейським договором Україна визнавалась самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України. Водночас Договір передбачав встановлення дипломатичних відносин між деякими країнами, повернення військовополонених, обмін цивільних інтернованих, відмову від будь-яких анексій і контрибуцій, негайне відновлення економічних контактів і взаємного обміну товарами.

Після розстрілу більшовики не дозволили поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

У радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Вшанування пам’яті Героїв Крут

Минуло вже 104 роки, а українці знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.

"Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо. Тих, хто поповнили український національний пантеон на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років уперед. Але ми не знаємо/не пам'ятаємо їх, тому прагнемо нових, вважаючи, ніби їх бракує. Їх не бракує в нашій історії, крутянці в цьому пантеоні посідають особливе місце – вони одні з перших віддали свої життя за новопроголошену Українську державу", – вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут став символом патріотизму у боротьбі за незалежність країни. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс "Пам’яті героїв Крут".

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.