Як зрозуміти, що ви — патріот України: інтерв'ю із психотерапевткою Ларисою Волошиною

Те, що українці — нація патріотів, доводить історія минулого та сьогодення. Однак навіть під час війни, коли ворог щодня вбиває мирне населення, є ті, хто демонструє патріотизм до країни-агресора. 

Чи дійсно патріотичний одяг та любов до країни означає бути патріотом і як зміниться ставлення українців до своєї нації та країни після перемоги, Новини.LIVE дізналося у психотерапевтки та журналістки Лариси Волошиної. 

Енциклопедії та словники пишуть, що любов до країни — це і є патріотизм. Чи можна його виміряти?

— Теоретично, так. Є методики, які вимірюють рівень задоволення життям і своєю країною, але патріотизм — це більш широке поняття. Крім того, кого або що я люблю, є важливіше — що містить в собі патріотизм, навіщо нам бути патріотами. Це про те, як я маю жити і чого прагнути, виходячи з того, ким себе усвідомлюю і з чим пов’язую.

Тобто зовнішні фактори, наприклад, національний одяг — омана чи один з елементів патріотизму?

— Це не є самооманою — це свідомий вибір, те, до чого людина сама себе доєднує. Є поняття нації, коли люди пов'язані між собою спільним минулим і майбутнім. Нація — не походження, не кров, не те, ким були бабуся і матуся, а те, ким я хочу бути і ким будуть мої діти з точки зору розуміння світу.

Ми бачимо, що багато українців, які свого часу переселялися за кордон, прекрасно асимілювалися у приймаючих суспільствах

Це українці Канади, Австралії, Великої Британії. Але вони при цьому не втрачали себе, бо патріотизм вбудовується в будь-яку конструкцію. Можна бути американцем і патріотом України, бо ти маєш українське походження або сам так захотів.

Зараз ми бачимо приклади, коли японці або американці, які приїжджають в Україну, швидко вивчають нашу мову, культуру, історію. І, прекрасно розуміючи до якої країни вони належать, усвідомлюють себе вже з українцями.

Якщо взяти цілу націю, то які ознаки, що це — нація патріотів?

— Нація патріотів — спрощене від росіян поняття. Тому що кожен має свій рівень патріотизму. Просто одні люди доєднані до нації, а інші ні. Ми бачимо на власному прикладі, коли частина наших громадян є патріотами іншої країни та іншого наративу.

Ми чуємо, що СБУ знаходить нових коригувальників, а це ж не просто гроші, а й міра допустимого. Всередині країни можуть бути люди патріотичні і космополітичні (kosmopolites — ідеологія світового громадянства, яка проповідує пріоритет приналежності до всього людства над приналежністю до батьківщини, свого народу, його національної культури. — Ред.).

Патріотизм можна виховати пропагандою?

— Це не пропаганда, це інше. Але його не просто можна виховати, його потрібно виховувати. Тому що кожен із нас ідентифікує себе, визначає свої стратегії поведінки і власні межі можливостей. Хтось, коли буде навала, стане до бою, а хтось скаже, що він не військовий і втече. Це все і є доєднання до наративів, до того, що несе в собі патріотизм.

Патріотизм виховують в нас на прикладі тих чи інших героїв. Саме тоді людина доєднана до нації та відчуває її. Я — німець, тому охайний і не смічу на вулиці, я українець, тому войовничий і стану до бою, я американець — і я за свободу і правосуддя.

Дії кожної людини обумовлені тим, як вона вихована, хто для неї герой. В цьому виникає проблема українців, бо велика кількість нас не виховувалася на конструктах національних героїв.

Українці в X чи навіть IX столітті мали тотальну грамотність, і положення жінки в суспільстві прирівнювалась до чоловіків — вони володіли майном, успадковували його. Якби ми про це знали, то, можливо, б сьогодні не чули фраз "ну ти ж дєвочка, чому ти сідаєш за кермо", а відповідали б "чекай, я українка".

Патріотизм треба виховувати, щоб суспільство мало маркери поведінки

Що відбувалося з нами після Майдану? Ми не могли мовчати, коли у нас вимагали хабаря. Не могли пройти повз, якщо скоювався злочин.

Нам здається, що це про якесь виховання дітей в новій моралі — ні, це і є патріотизм. Коли ти маєш образи героїв — тих, хто плекав і беріг для нас ідею української державності, то ми в рамках цих міфологій і стаємо здатними протистояти злу.

Які події та люди, герої за 31 рік незалежності перевиховали нас, змінили наш напрям у патріотизмі?

— Безумовно, основне — це російська агресія, яка змусила нас дуже швидко вибрати сторону. Бо шаблоном колективного виживання українців після Голодоморів був патерн приховувати свою значущість, не демонструвати назовні, що ти розумний, що готовий битися, бо це небезпечно.

Страх продемонструвати своє щастя, спроможність і заможність — це те, що було виховано в нас російським пануванням

Наведу як приклад колядки та щедрівки. Зверніть увагу на образ, який там оспівується. "Пане господарю" — це певна людина, яка шляхетною чесною працею обробляє поле, має достаток і служить тим самим Богу. Що ми бачимо в російському наративі — чим бідніший, тим кращий. Але це не наш менталітет.

Українці за своєю ментальністю до радянщини, російщини та закріпачення були дуже схожі на сучасних скандинавів — протестантська етика, де моя праця — це молитва Богу. Тому українці зневажають тих, хто не працює, не виконує обов'язку щодо дітей, партнера, батьків. Для нас робота і чесна праця завжди були проявом божої милості.

Україна, будучи православною культурою, несе в собі абсолютно протестантські маркери. А протестантизм — це ідеологія капіталізму. У нас своя земля, своя правда і воля. Всі ці конструкти були вичавлені з українців, але тепер повертаються. Ми це бачимо в таких образах, як розстріляна Буча, але навколо дірок від куль на паркані — квіти. Ми впорядковуємо хаос. Наша гідність — це про життя.

Зараз російська навала змусила нас дуже швидко повертатися до своєї ментальності, яка була сотні років до закріпачення. Це неймовірні речі, я з захватом спостерігаю за тим, що зараз являє собою країна.

Сьогодні ми дійшли до точки, коли нас починає бачити світ, і він просто приголомшений тим, що українці змогли відбити навалу, що ми знищуємо найбільший страх Європи (росію. — Ред.).

Світ бачить нас не тільки як воїнів, а починає усвідомлювати, що це тисячорічна культура — музиканти, митці. Таке враження, що посеред світу раптом сплила Атлантида, ефект саме такий

Чи може згаснути з часом хвиля патріотизму, яка піднялася у війну? Чи повернуться українці до російського?

— Люди будуть повертатися, але повернення до того, що було, неможливе. Тому, що тоді ця російська мова, російські родичі, російська музика чи література дорівнюватимуть зневазі до свого.

Вже нашим людям не можна буде розповісти, що ми ніякі, вони скажуть: чекай, ми знищили вашу армію за кілька місяців, що означає ми ніякі? В цьому випадку навіть повернення не буде для нас настільки руйнівним, як було перебування в цьому пострадянському світі, де російське вважалося спільним, бо це ж радянське. Це було не наше. І не тому, що мова, культура чи походження, а тому що дух не наш.

Російщина — це ідеологія смерті, ницості. А в нас ідеологія гідності, і так було завжди

Ми дійсно можемо змінювати історію, свою і чужу долю. Можемо змінювати все. Нації, які виграють у таких війнах, отримують колосальний ресурс і швидко розвиваються, бо для них немає межі неможливого на втілення будь-якої мрії. А тих, хто програє такі війни, поразка руйнує і позбавляє сенсу.