Декларація надії: що означає та які наслідки матиме зустріч ПЦУ й УПЦ
Поділитися
Якби не відставка прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, яка "забила" всі інші інформприводи, топтемою останніх двох днів могло би стати відлуння зустрічі духовенства двох церков: Православної церкви України (ПЦУ) та Української православної церкви (колишня УПЦ МП нині офіційно РПЦвУ – Російська православна церква в Україні. — Ред.), що відбулася напередодні у Софії Київській за участі міністра культури Олександра Ткаченка.
Результатом зустрічі стала "Декларація порозуміння". Як зазначив очільник Мінкульту на своєму Телеграм-каналі, документ вбачає єдність поглядів учасників і, серед іншого, проголошує:
- засудження деструктивної позиції Московської патріархії, яка, занедбавши Заповіді Божі, перетворилася на "прислугу" путінського режиму і благословляє російських агресорів на кровопролиття;
- розуміння необхідності єднання для захисту українського православ'я, що зіткнулося із зовнішніми й внутрішніми викликами сьогодення.
На зборах було представлене духовенство першого та другого ієрархічного ступеня — протоієреї, архімандрити, ієромонахи, священники, але не було носіїв третього, найвищого, ступеню на кшталт єпископів, архієпископів, митрополитів.
У такої складної справи, як порозуміння церков, свої закони й процедури, тож Новини.LIVE спробувало розібратися, що означає ця зустріч та які наслідки вона може мати в майбутньому.
Добрий сигнал, але неофіційна позиція
На думку директора РІСУ Тараса Антошевського, цей захід, безумовно, є важливим, але існує низка обставин, що перешкоджають подальшим крокам до плідного діалогу. Він нагадав, що це не перша спроба знайти порозуміння. Водночас це зустріч священнослужителів, а не вищого єпископату. Проте в умовах війни це перша публічна зустріч, що вже є добрим сигналом.
Зібрати нижче духовенство, монахів чи світських священників набагато простіше. Єпископи складніше йдуть на діалог, їм багато чого бракує, а саме політичної волі. Представники УПЦ не до кінця вирвалися з-під Московського патріархату
Антошевський пояснив, що вважати це офіційною позицією церков не варто: "Навіть якщо зустрілися на рівні єпископів, то вони представляли би позиції своїх єпархій, а не церкви в цілому. Якщо вони не уповноважені представляти предстоятеля, це не офіційні представники".
Благословення не було: про що сперечаються церкви
Те, що зустріч не офіційна, підтвердив і єпископ ПЦУ, митрополит Переяславський і Вишневський Олександр Драбинко. Її ініціювали священники без благословення вищого керівництва церкви.
"Ця зустріч відбулася за особистої ініціативи духовенства, оскільки вони перебувають найближче до простих людей. На жаль, вище керівництво говорить декларативно, що такий діалог потрібен, проте кроків не спостерігається. Помісний Собор УПЦ, який відбувся у травні у Феофанії, задекларував, що УПЦ готова до діалогу, проте дуже багато "але", які унеможливлюють цей діалог", — пояснив він.
Серед каменів спотикання для порозуміння єпископ згадав, зокрема, що в УПЦ висувають не зручні для ПЦУ умови початку діалогу.
Вона задекларувала, що від’єдналася, але це виключно популістський крок, який покликаний утримати парафії й духовенство від відходу до ПЦУ
"Священники представляли позицію своєї громади, але не всієї Української Православної Церкви, – підтверджує неофіційність зустрічі й голова представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях, єпископ Баришівський Віктор Коцаба. – Наскільки мені відомо, благословення [предстоятеля церкви] на цю зустріч не було".
Він підтверджує необхідність порозуміння і наголошує на відкритості до діалогу його церкви. Але, згадуючи "певні передумови, які потрібно взяти до уваги й виконати, щоб сісти за стіл переговорів", своєю чергою перекладає відповідальність вже на бік ПЦУ.
"Головна з них — це агресивна діяльність представників ПЦУ стосовно УПЦ. Майже щодня відбувається захоплення храмів у різних єпархіях нашої церкви. Як можна вести переговори, коли відбувається така агресивна діяльність проти нас? Щоб сісти за стіл переговорів, потрібно один одного чути", — наголошує єпископ.
Він також згадує відокремлення УПЦ від Москви (коментарі в обох сторін бралися незалежно один від одного, але аргументи опонента, вочевидь, добре відомі обом сторонам суперечки. — Ред), і наполягає, що це — реальна дія, і постанова Собору в Феофанії — це офіційна позиція церкви.
УПЦ від’єдналась від Москви, ми незалежні. Хто каже, що ми не від’єднались, хай візьме статут і покаже хоч один пункт, який свідчив би про зв'язок з російською церквою, і тоді можна говорити далі
Єпископ пояснює, що у Статуті УПЦ чітко відсутня будь-яка згадка про адміністративну приналежність до російської церкви.
"У нас була до цього незалежність, але були певні пункти, хоча і не виконувались. Церква єдина, що у Києві, що у Парижі, що у Константинополі чи у Варшаві. Так у молитві сказано: "Вірю в Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву". Тому спілкування у Христі відбувається з усіма церквами, це ідеологічні засади, а адміністративні ми розірвали", — підкреслює Віктор Коцаба.
Приклад для вищого духовенства
Попри те, що в обох церквах досі точаться суперечки на предмет, хто кому у відкритому діалозі заважає, зустріч у Софії все ж таки є добрим знаком. На думку голови РІСУ Тараса Антошевського, сам факт того, що вона відбулася, свідчить, що спілкуватися, виявляється, можна, ухвалювати спільні рішення — реально, як і єдино про щось заявити. Тобто спільного у священників все ж таки більше, ніж роз'єднуючого. І це, своєю чергою, свідчить, що вище духовенство також може зустрічатися.
"Такі зустрічі можуть продовжитися, але доброю ідеєю було б, якщо вони відбувалися в областях на постійній основі, — вважає Антошевський. — Напруження, яке нині існує між православними, має зменшитися. На місцях такий діалог знизить непорозуміння між вірянами".
Він скептично ставиться до реальності об'єднання двох церков в осяжному майбутньому, зокрема і через згадані вище сумніви в тому, що УПЦ таки відірвалася від Москви. Крім того, він не бачить готовності керівництва церкви до такого кроку. Разом з тим, підкреслює Антошевський, "Декларація порозуміння" дає надію вірянам, пастві, що їх священнослужителі таки зможуть колись домовитися.
Навіть не має значення хто виступив ініціатором зустрічі. Добре, що вона відбулася. Хочеться, аби ця декларація спонукала проводити такі діалоги на місцях
Для примирення потрібен Президент
Але, безумовно, попереду ще довгий шлях, і навіть до розмови про примирення між предстоятелями церков дуже далеко. Це визнають і в ПЦУ. Так, на думку Олександра Драбинка, говорити про те, що зустріч духовенства дасть підґрунтя для діалогу митрополита Онуфрія і митрополита Епіфанія, не доводиться.
"Таке підґрунтя може створити тільки Президент, який має посадити за стіл переговорів ці релігійні організації", — вважає він. А поки не буде третьої сторони, очільники церков не об’єднаються, хоч і декларують про готовність до діалогу.
Читайте Новини.LIVE!
