"Вони — не віруючі люди, це антихристияни": епископ ПЦУ про політичне православ'я, прагнення помсти і що є гріхом у війну
Поділитися
Через повномасштабну війну мільйони українців опинилися у непростих життєвих обставинах, перед багатьма постав складний вибір. Як мільйонам українців у важкий час вірно зрозуміти, що відбувається, що людина зробила правильно, а за що понесе відповідальність на суді Божому, в інтерв’ю Новини.LIVE пояснив єпископ Православної церкви України, митрополит Переяславський і Вишневський, єпископ ПЦУ Олександр Драбинко.
Українці — не найбезбожніша нація. Вони завжди вірили й молились Богу. Чому на українську землю прийшла війна?
— Господь безпристрасний. Ми маємо покладати провину виключно на самих себе. У моральному аспекті є така приказка: "Бог кого любить — того карає". Також існує думка, що Господь карає нас нашими ж гріхами.
Проте я не думаю, що у нас так багато гріхів. Ми спокутували гріхи протягом історії постійними війнами, які приходили на нашу землю. Не можна говорити, що Бог допускає чи карає нас, це все-таки людина сама себе відповідно карає.
А взагалі війна на нашій землі не закінчувалась ніколи. Росія завжди вважала Україну своєю, оскільки без Києва росія — це золотоординський улус, заснований, аби збирати податки.
Як Бог обирає, кому загинути на війні? Церква може пояснити, чому вся родина загинула, а один батько чи дитина вижила?
— Ми не можемо говорити за Бога, але Біблія пояснює, що хто покладає душу за ближнього свого, той виконує заповідь любові. У Бога всі живі. Ми оцінюємо з людської точки зору, а у Бога всі шляхи несповідимі. Потрібно молитися і просити його за душі загиблих.
Чи може священнослужитель брати в руки зброю і захищати націю та Батьківщину?
— Цього священнослужителю не варто робити, але такі історичні факти були. Свого часу на святій горі Афон монахи захищалися від піратів і мусили брати зброю до рук. Якщо необхідно для захисту ближніх, це прийнятно. Проте на сьогодні ми маємо професійну армію, окремих людей, які звершують цю місію, які для цього навчені та покликані. Я не вважаю, що священник має брати зброю до рук.
А чи буде гріхом, якщо священник візьме зброю до рук?
– Зважаючи, з якою метою він це робить. Краще виконувати гуманітарну місію, в тому числі бути капеланом або медбратом, а також опікуватися гуманітарним забезпеченням.
Вбивство у воєнний час — це гріх?
— Вбивство завжди гріх, але при самозахисті людина не несе такої само відповідальності, як за умисне вбивство. Людина несе певну відповідальність перед своєю совістю. Це вимушений гріх. Я тут не можу говорити за Бога, тільки він може дати оцінку.
За євангельським визначенням гріх — це беззаконня. Міру беззаконня ми визначити не можемо. А беззаконня — це все те, що суперечить закону Божому. Ми маємо співвідносити своє життя з євангельськими заповідями, поклавши це на важелі своєї совісті або звертаючись до священника чи духівника, який дасть відповідь. Людина сама визначає, що для неї гріх.
Якщо військовослужбовець на фронті вбив сто ворогів, це сто гріхів?
– Ні, один. І, я б сказав, не зовсім повноцінний гріх. Але ми не можемо не називати це гріхом. Є заповідь "Не вбий", і там нічого не сказано про війну. Це місія, яку ми виконуємо, а відповідно, молимося за наших воїнів, просимо прощення за їхні провини.
Ухилення від військової служби може трактуватися як гріх?
— Це прямий гріх. Ми всі боїмося смерті й не хочемо війни, але ухилення від військової служби — гріх. Ми маємо виконувати заповідь Господню "Захищати свого ближнього".
Чи є гріхом бездіяльність? Якщо матір могла, але не евакуювала свою дитину з-під обстрілів, і та загинула, матір винна у смерті дитини?
— Ми не підходимо до таких питань юридично. В церкві немає чорного і білого. Ми покладаємося на суд Божий. Тут важливі наміри. Це життя після життя, а не життя після смерті. Це скоріше недбалість матері щодо своєї дитини. А бездіяльність теж певною мірою є гріхом.
Чи можна бажати ворогам смерті?
— Ворогам не потрібно бажати смерті. Краще, щоб вони не приходили на нашу землю і не воювали з нами. Можна бажати знищення ворога, а от смерті бажати гріх. Смерть і знищення — це різні речі. Бажання смерті — це внутрішній порив, прояв помсти, а знищення — це бажання, щоб вороги зникли, тобто не існували. Тут логічні інші підходи. Нам треба бажати знищення причини, а не виконавців.
Якщо в житті сталася невиправна трагедія, у такому разі бажати помсти є гріхом?
– Христос говорить, що не можна мститися. А от прагнути покарання — інше. Покарання — не помста. Бажати покарання — не гріх. Матір, яка втратила дитину, у суді вважає будь-яке покарання не досить суворим. Це певне бажання справедливості.
Якщо під час бойових дій народилася і загинула дитина, яку не встигли похрестити, або людина померла, не дочекавшись священника, її належним чином не відспівали, тоді її душа потрапляє до пекла?
— Це питання із розряду "Скільки ангелів поміститься на кінчику голки?" Його в Середньовіччі розбирали. Ми не можемо знати шляхів Господніх і якими вони були. Є таке поняття, як "мученики були охрещені своєю кров’ю". І вони не приймали хрещення, але ми їх сьогодні вшановуємо як святих. Так само і в цьому випадку: дитинка не винна, що була вбита.
Ми все покладаємо на волю Бога. На сьогодні понад 300 маленьких українців убито. Я розглядаю таку можливість, як канонізація цих дітей. Тобто прославлення вбитих дітей. Тисячі немовлят, які постраждали за Христа, були вбиті від рук Ірода, а потім піднесені до лику святих, так і тут. Це діти, які невинно постраждали за Христа. Така ідея в мене є.
Як церква ставиться до ексгумації у воєнний час?
— Порушення цвинтарів церква вважає злочином. Але коли це стосується перепоховання і братських могил, то навпаки, це не потурбували, а заспокоїли душу.
Як зцілитися після страждань, пов’язаних із війною? Як пережити трагічні події в Ірпені, Бучі, Маріуполі та інших містах?
— Ми знаємо такий вислів: "Час зцілює все". Церква покликана допомагати людині у молитві та спілкуванні.
Тобто треба відвідувати церковну службу?
— Не тільки службу. Не закриватись у собі, звертатись до різних соціальних організацій. У нас не було такої практики, слава Богу, але вона з’явилася. І у спілкуванні — зцілення, у взаємодії один з одним і з Богом.
Авто чи речі, які відправляють на фронт, потрібно освячувати?
— Освячення не означає, що річ чи авто отримує певну силу. Це означає, що ми просимо у Бога, аби він приставив ангела-охоронця та оберігав цю річ. Таїнство освячення не є магічним дійством, що убезпечує від негараздів, які можуть статися.
Які молитви у час війни порадите?
– Петро Могила гарні молитви писав, коли було нашестя ворогів. У час війни читається 90-й Псалом "Хто живе під охороною Всевишнього", також у таких випадках читають Псалом Давида.
Як правильно молитися? Свічка й образ обов’язкові?
— Чітких правил немає. Ці речі необов'язкові. Коротка молитва "Господи помилуй" і молитва своїми словами. Найпоширеніша — "Отче наш", її знають усі. Якщо людина ще не навчилась молитися, можна просто читати церковну літературу. Крок за кроком вона знайде свою дорогу до церкви.
Як бути біженцям, які потрапили до країн, де мало храмів?
— Нашому Міністерству закордонних справ потрібно зайнятись цим питанням. Коли я очолював Відділ зовнішніх зв’язків УПЦ, порушував це питання. Потрібно при посольствах і консульствах зробити культурні центри будь-якої віри, щоб люди могли приходити, відвідувати служби, збирати кошти на потреби України.
РПЦ свого часу не дозволяла організовувати українські громади за кордоном. Потрібно було направляти священника до москви, і тільки після того, як йому промиє мізки ФСБ, священника відправляли у відрядження за кордон, щоб він там очолював громаду.
Церква чи держава має виділяти кошти на такі центри?
— Держава. Церква може залучати й акумулювати, але вона не може все. Наші громадяни сплачують податки, і тому держава має брати на себе відповідальність за задоволення духовних потреб громадян.
Чому росія обстрілює храми Московського патріархату? Вони ж кошти виділяли, хоча будували руками українців.
— Нічого вони не виділяли. На Слобожанщині окремі меценати допомагали, які потім переїхали до росії. В цілому це провокація, треба ж якось виправдовувати війну. Вони — не віруючі люди, це антихристияни. Це рашистська ідеологічна машина. Політтехнологія, яка потім скаже, що ми самі себе обстріляли. Їм все одно на наші храми й на свої гроші.
Церква може бути поза політикою?
— Церква має бути поза політикою, вона не може бути в політиці. Але вона не може бути осторонь народу, оскільки живе в цьому світі й у цьому суспільстві. Вона має давати правильні характеристики тому, що відбувається в суспільстві, але не ставати на бік тих чи інших політиків.
Наймілітаризованішим політиком виявився Патріарх Кирил, коли благословив війну в Україні й підтримав політичну владу. Він мав вказати путіну, щоб той не вбивав українців і не влаштовував геноциду.
Принцип "Церква поза політикою" було сформульовано ще 2007 року в основоположних документах УПЦ митрополитом Володимиром. Тоді було засуджено політичне православ’я, яке стало основою таких взаємин між церквою і державою, які зараз панують у росії. У нас також намагались створити щось подібне, але не вийшло.
Фото: Олександр Гончаров
Читайте Новини.LIVE!
