З жертви в переможця: важливість історії Великодня для сьогодення

За тиждень в Україні відзначатимуть Великдень. "Христос Воскрес!", "Воістину Воскрес!" — звучатиме у привітаннях українців. Однак приділяти увагу варто й смерті Ісуса, який за Біблією віддав життя, щоб жили інші. 

Проблематику трактування історії Великодня описує Робін Дж. Вітакер, доцент кафедри Нового Завіту теологічного коледжу "Пілігрим". Оригінал її статті опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Жертва чи переможець: як пасхальна історія резонує і сьогодні

У березні 2023 року під час публічного виступу журналіст Грег Шерідан стверджував, що 40 років тому преса була доброзичливою до церковних лідерів. Потім вона стала нейтральною, а тепер — ворожою. Шерідан не єдиний, хто дотримується такої думки.

Численні християни з консервативних політичних сил стверджують, що світ став антихристиянським, або що їхні свободи обмежуються. Тобто, вони представляють себе як переслідувану меншину, яка бореться за право співати різдвяні колядки в школах, молитися в державних установах, вивішувати розп'яття в лікарнях або можливість дискримінувати за сексуальною чи гендерною ознакою.

Риторика, яка позиціонує релігійних правих як жертв, є досить новою. Приміром, згідно з академічним аналізом публічного дискурсу 2023 року, коли інші маргінальні групи в Австралії почали домагатися рівності, християнські праві змінили свою риторику, перейшовши від апеляції до моральної більшості до претензій на статус жертви.

Вони описують себе як групу, ідентичності якої загрожує небезпека, очевидних жертв секуляризму (відділення церкви від держави — ред.), що має намір змусити їх замовкнути або знищити.

Позиціонування християн як безправної меншини таке ж давнє, як і саме християнство. Ми можемо знайти такі погляди в Новому Завіті, адже в той час послідовники Ісуса були фактично новою релігійною меншиною, до якої ставилися з певною підозрою. Адже вони поклонялися єврею з невідомого містечка, який був засуджений до смерті через розп'яття римським намісником провінції.

Розп'яття було формою страти, призначеною для неелітних членів суспільства. Незважаючи на природу його смерті, послідовники Ісуса стверджували, що він був Богом і єдиним, хто заслуговує на поклоніння. Таким чином, вони відкидали всі інші божества в навколишній політеїстичній культурі. Це було глибоко контркультурно для того часу.

Розп'яття Ісуса лежить в основі пасхальної історії, так само як і його воскресіння з мертвих через три дні. Перше є історично правдоподібним, а друге, звичайно, є віросповідним твердженням, яке є центральним для християнства.

Те, що Ісус воскрес із мертвих після страти, ранні християни розглядали як його прощення (Богом) та перемогу над смертю і злом як таким.

Ці дві динаміки — безсилої смерті жертви і сили воскресіння зі смерті — обидві присутні у пасхальних традиціях церкви. Різні типи християн будуть схильні підкреслювати один аспект християнської історії над іншим, хоча вони не можуть бути відокремлені один від одного.

Біблійні тексти розповідають ці історії, використовуючи різні образи. У Книзі Об'явлення, останній книзі Біблії, Ісус зображений як заколений агнець, який повертається як військовий переможець з силою перемогти Рим і все, що протистоїть Богові. Жертва стала переможцем. Той, хто був безсилий, тепер має повну владу.

Проблема трактування

Ранньохристиянські тексти, такі як Об'явлення, були написані пригнобленою меншиною і для неї. Бачення Ісуса, який повертається у своїй силі, були покликані заохочувати надію та наполегливість перед обличчям іноді значних страждань.

Через свій історичний контекст ці біблійні тексти можуть передавати менталітет "ми або вони", де християни бачать себе у стані війни з ворожим і злим світом. В їхньому історичному контексті такий світогляд має певний сенс. Але існує небезпека, коли ті самі тексти, які були написані меншиною і для меншини, використовуються сильними світу цього.

Саме так вчинив володимир путін на початку 2022 року, коли процитував цей уривок з Біблії російським солдатам у Москві: "Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх" (перефразування Іоана 15:13).

В Євангелії від Іоанна це те, що Ісус говорить своїм послідовникам, щоб пояснити, чому він збирається померти на хресті. путін використав його як заклик до насильницького вторгнення російських військ в Україну. Він взяв заяву про смерть від жертви державного насильства і перетворив її на заклик до державного насильства.

Не дивно, що християни формують свій світогляд під впливом біблійних текстів, які вони читають. Проте слід бути обережними, коли вириваємо будь-який стародавній текст з контексту і вважаємо його мову чи світогляд нормативними.

У християнській традиції насильство розп'яття було чимось, що Ісус добровільно взяв на себе з любові до світу. Його статус жертви, якщо ми думаємо про нього в цих термінах, був добровільною відмовою від влади і добровільною покорою людським силам, щоб інші могли мати життя. 

Хоча суспільство змінилося таким чином, що консервативні християни більше не є моральною більшістю, вони навряд чи є безсилими чи безголосими. У таких претензіях на жертовність також бракує відчуття самопокори Ісуса світові, тобто добровільного прийняття статусу жертви заради більшого блага.

Натомість акцент робиться на тому, що людина є жертвою, на яку нападають антибожі сили, і тому прагне перемоги в політичній і моральній сферах. Такий світогляд передбачає, що світ є полем битви, а Бог на їхньому боці. Він не визнає інших людей поза групою, які є вразливими або пригнобленими, і прагне перемоги для себе.

І коли людина це робить, вона різко відходить від хресної дороги, в якій християни бачать людину, яка померла, щоб інші могли процвітати і мати життя.

Робін Дж. Вітакер, доцент кафедри Нового Завіту, Теологічний коледж "Пілігрим", Університет Богослов'я