“Вбивати заради захисту - це наш священний обов’язок”: як не втратити на війні віру, або знайти її. Ексклюзивні розмови зі священнослужителями

Кожна людина живе з розумінням, що любов краща за ненависть. Однак ненависть до ворога дає деяким українцям силу боротися з ним на війні. Так само як і вбивство вважається гріхом, але сьогодні кожен радіє, коли зростають цифри знищених росіян. Питання віри і Бога дискусійне та складне - хтось з молитвою йде на поле бою, а хтось зневірюється, втрачаючи чоловіків та дітей.

Журналістка Новини.LIVE дізналася у священнослужителів, як трактувати Святе письмо під час війни, коли твоїм обов’язком є знищення ворога. А також поговорила з православними українцями про любов і ненависть, між якими один крок.

Читайте також: Воєнні злочини в Україні розслідує 9 тисяч прокурорів: яке покарання отримає путін та його солдати і коли. Ексклюзивне інтерв’ю

Що Бог казав про війну?

Ні для кого не секрет, що Біблія видається найбільшим накладом у світі. Однак хоч кожен із нас має можливість ознайомитися із тим, чому навчає Господь, священну книгу не завжди тримали у руках навіть православні християни.

Чи йшлося у письмі про війни та як їх описували, нам розповів Владика Климент УПЦ. За його словами, у Старому Завіті є розповіді про війни, які проводили люди тієї епохи. Вони були дуже страшними, але тодішнє людство перебувало в такому моральному стані, що агресія і помста не викликали у нього якийсь значний психологічний дисонанс.

“У Новому Завіті разом із проповіддю Христа людство відкрило для себе нову реальність. Слова Христа роблять диво - ті хто їх почули, ніколи не залишаться такими, які були до цього. У Євангелії немає і натяку на війну. Бо Бог перемагає не зброєю, а любов’ю. Прикладів тому безліч. Лише Божа перемога розрахована не на локальні життєві успіхи і досягнення, а на вічність”, - сказав священник.

Про те, що не варто носити в серці ненависть, а треба продовжувати любити, українцям пояснює не лише Старий та Новий Завіт, а й люди сучасності - психологи, військові експерти тощо. Священнослужителі у свою чергу підкреслюють, що нині все роблять з любов’ю ті, хто завжди мав ці настанови як сенс буття, а не сприймав як повчання.

Від любові до ненависті один крок?

Реальність сьогодні страшна, інакше війну не опишеш. Тисячі вбитих і закатованих мирних людей. Від історій не просто сироти по тілу, а зупиняється серце. Не дивно, чому українці радіють перемогам наших воїнів, навіть якщо це теж вбивства тисяч російських солдатів. Ці цифри навіть надихають і підіймають бойовий дух, бо ми хочемо перемогти зло.

То ж де ховається любов, якщо всі говорять тільки про ненависть? На початку квітня ми спілкувалися з Володимиром Абрамовим, рідні якого не дожили до визволення Бучі і загинули на власному подвір’ї через жорстокість росіян. З них знущалися, їх допитували, а потім застрелили.

Чоловік на власні очі бачив сотні вбитих людей, з якими окупанти грали в сафарі. Але на питання, якою він бачить помсту, спокійно відповів: “Якщо ми зробимо з ними те, що вони, то в чому між нами різниця?”.

Про цю та інші історії ми поговорили з військовим капеланом Максимом Стрихарем. Таку позицію вищезгаданого українця він і називає справжньою любов'ю.

Любов - це те, що не руйнує, не знищує. Те, що дає людині сили жити. Бо якщо ми будемо вбивати око за око, то це зруйнує нас зсередини. Це не дасть спокій нашій душі, - сказав священник.

Віднайшла любов у серці і українка Анастасія Вишня, яка на війні втратила чоловіка і залишилася з дворічним сином. Дніпрянин Денис Котенко з позивним “Шкіпер” загинув у бою під Києвом.

Спершу дівчина переживала лише біль та негативні емоції, а в соцмережах ділилася світлинами, як побратими її коханого мстять за вбитого чоловіка. Тепер зізнається - це фото для неї про символи, а не про жагу вбивати.

“Я не маю вже ненависті, бо вона руйнує, від неї болить все тіло. Я вірю у перемогу і майбутнє і це рятує. Я переживала багато емоцій, але зараз маю лише надію і віру. Від цього більше сил”, - поділилася вдова.

Однак говорячи про віру, Настя розповідає не про Бога. Ще після загибелі коханого вона публічно написала, що у нього не вірить. “Я вірю у вищі сили, але в мене питання щодо того самого Бога, як такої сили”, - сказала дівчина.

Священники не засуджують людей, які зневірилися. Однак хіба любов у серці і не є тією вірою, до якої ми прагнемо?

Христос сказав: любіть ворогів ваших. Нам треба навчитися жити не з ненавистю, котра руйнує душі більше, ніж війна, а продовжувати жити з любов’ю. До родини, Батьківщини, свого краю, - додав отець Максим.

Віра зі зброєю у руках: чи є вбивство ворога гріхом

Доки цивільні дискутують про любов і ненависть, вишукуючи у своєму серці те або інше, наші військові натискають на курок. Захищаючись, їм доводиться вбивати. Дехто дякує Богу, що йому вдалося воювати не застреливши жодного ворога, а хтось гордо рахує знищених ним окупантів. Отець Максим каже, що на душі у наших солдат різне.

“Є зовнішній світ людини, а є внутрішній. Зовні вона може бути спокійна, з посмішкою рахувати вбитих ворогів, а в цей час на душі робиться те, що вона не хоче показувати. Але потім із цим приходить до священника, все це виливає під час сповіді і ми бачимо зовсім іншу людину. Не завжди те, що вона вам каже, є у неї на душі”, - сказав капелан.

Щодо вбивства росіян, як гріха, то всі священнослужителі кажуть однаково - ми не вбиваємо, а захищаємося, щоб зберегти рідну землю, людей, майно. З такою ж позицією Україна постала і перед світом - ми захищаємо свої території, а не ведемо двосторонню війну.

Бог нас закликає захищати свою землю і класти життя за рідних своїх. Ми цим займаємося - вбиваємо заради захисту. У Біблії про це сказано - не вбивай із ціллю наживи. Але вбивати заради захисту - це наш священний обов’язок, особливо воїнів. Ми на рідній землі, вчимося її любити і заради любові захищаємо цю землю. Заради любові ми вбиваємо тих людей, - сказав капелан.

У цьому році навіть священникам дозволили брати зброю до рук у якості захисту. Вони не мріють вбивати, але мріють про Перемогу. Отець Максим у свою чергу дуже хоче поговорити з російськими солдатами.

“Дуже хотілося б, але поки що не довелося. Мрію почути їх мотивацію, подивитися їм в очі. Завжди цікаво знати з чим іде ворог і навіщо. Не так, як він в соцмережах пише, а насправді що у нього на душі”, - зізнався священник.

Якщо мотиви ворогів зрозуміти важко, то мотиви нашого народу зрозумілі. Хтось живе з вірою у Бога з першого подиху, хтось її шукає протягом життя, особливо зараз. Але у серці кожного українця є віра в Перемогу і цей день настане. Бо переможе той, хто має у серці любов.