"Україна розвалила Радянський союз": Іван Заєць про відновлення незалежності та перші плани нападу росії

Минуле — фундамент майбутнього.

24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, порвавши із СРСР та проголосивши колишню його республіку самостійною та незалежною державою.

Як ухвалювалось це історичне рішення, чи розуміли тодішні народні депутати військову небезпеку з боку росії, як москва реагувала на проголошення Україною незалежності, на чому базується ідеологія нинішнього "рашизму" та як західні уряди реалізують стратегію "управління ескалацією" в інтерв'ю Новини.LIVE розповів народний депутат Ӏ, ӀӀ, ӀӀӀ, ӀV і VI скликань України, співавтор Конституції України Іван Заєць.

Як Україна ставала незалежною: спогади та висновки

— Що для вас означає День Незалежності?

— В Акті проголошення незалежності написано, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність та створення самостійної держави — Україна. Саме в цей день ми відзначаємо відновлення нашої незалежності. Цілі українські покоління проливали кров, віддавали життя за нашу державу, і в цей день ми складаємо шану, вклоняємося теперішнім воїнам, які захищають українську державу у війні з росією.

— Що у вас закарбувалося у пам’яті про день проголошення незалежності?

— Я тримаю у пам’яті фактично чотири дні, погодинно і похвилинно. Найяскравіша картина — це 24 серпня 1991 року, коли ВР обговорювала питання, що робити, коли під стінами стояли тисячі людей, які вимагали проголошення незалежності. Тоді була важка робота всередині самого парламенту треба було переконувати депутатів з лівої частини Верховної Ради, щоб конче голосували за Акт проголошення незалежності.

Вікно можливостей для кожного народу відчиняється на дуже короткий час, і ми приготували це вікно. Верховна рада мала скористуватися цією нагодою — утворити свою державу.

Згадую, як виносили прапор у залу Парламенту, потім як голосували. В мене перед очима стоїть картина людей, які стояли перед стінами Верховної Ради із синьо-жовтим прапором.

Пам'ятаю, як ми стоїмо за трибуною і співаємо "Ще не вмерла Україна" і "Червону калину"

Річ у тому, що для будь-якого політика бути залученим в процес відновлення своєї державності — це вершинна позиція. Ті народні депутати, які голосували за Акт проголошення незалежності України, —їх вважають засновниками держави.

Теперішні депутати мають ухвалити закон про засновників держави. Такі закони є в країнах Балтії та США. Тих, хто фундував незалежність, вважають засновниками. У нас так повелося, що кожна наступна влада намагається перекреслити те, що було зроблено до них, і хочуть показати, що історія починається саме з них. Це неправильний підхід, бо він нас повертає до нульової точки.

— Чи правильно називати таких людей терміном "засновники", адже засновників України дуже багато?

— Ми створювали державу у парадигмі відновлення нашої державності. Ми перейняли символи й багато чого із попередніх державних часів. Треба віддати належне народним депутатам, які голосували за незалежність, їх залишилося не так багато.

Наприклад, у Литві є клуб сигнаторів, тобто підписантів Акту незалежності Литви, і є спеціальний закон, який регламентує діяльність цього клубу. Підписанти мають певну пенсію і навіть місце на кладовищі, де вони хочуть бути поховані, а у нас є депутати, які отримують по кілька тисяч гривень пенсії.

Держава — це базова національна цінність. Можливість створити свою державу випадає народу раз на тисячі років. І ті політики, які цю нагоду не змарнували, а створили цю державу, вони завжди мають бути в пошані своїх громадян, і не тільки одного покоління, а й подальших.

Треба поставитися до цієї події як до вершинної перемоги української нації. Це поворот у долі нашого народу

У XX столітті, коли ми були у складі комуністичної імперії, ми стояли перед загрозою знищення, як етнічної спільноти, і тому, наприклад, шістдесятники — вони осмислили нашу історію і почали шукати перспективи нації й державності. Вони почали процес незалежності мирним шляхом. Тільки держава може гарантувати державний статус народу і перспективи для нації.

— Скільки депутатів із тих, хто голосував за незалежність, живі зараз?

— Пара сотень.

— Чи спілкується ви з тими, хто голосував тоді проти?

— Я одного знаю, сусідом моїм був, зараз живе в іншому місті. Ті суперечки, які ми вели на рубежі 1980-1990 років, почалися з ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Саме цим документом ми не просто сказали, що хочемо мати свою державу, а оголосили, яку саме державу ми хочемо мати.

Ми послідовно реалізували в Парламенті положення Декларації. Був певний консенсус між націонал-демократичними та лівими силами щодо виконання цих положень. Були внесені зміни в наше законодавство. Тоді Державний комітет з надзвичайного стану СРСР вибухнув через виконання цих положень, бо Україна дуже далеко пройшла по дорозі суверенізації.

Ще 3 серпня 1990 року ми ухвалили закон "Про економічну самостійність" для створення власної повноструктурної економічної системи. До цього українська економіка була ніби кавалок. Переважно вся готова продукція випускалася в росії.

Потім, 24 жовтня 1990 року, були внесені серйозні зміни до Конституції України — ми вилучили відповідні статті на монополію влади. Ми впровадили норму, що українські закони мають вищу силу над союзними законами. У відповідь в Кремлі вирішили впровадити ідею "горбачовського референдуму" про незалежність республік та існування союзу. Ми на противагу цього ухвалили рішення про всеукраїнське опитування, що передбачало певний зміст "спочатку треба мати державу, а потім вже думати про союзи".

Ми перебирали на себе союзні повноваження дуже рішучо і дуже цілеспрямовано. Коли в москві зрозуміли, що українців не можна зупинити, то вдалися до державного перевороту, щоб зберегти силою Радянський союз.

Україна розвалила Радянський союз, і це велика заслуга перед усім світом

Україна тоді змінила геополітичну карту світу. Ми фактично зруйнували комуністичну систему та "імперію зла". Ми дали право багатьом народам жити самостійним життям.

Перші дискусії про напад росії

— Чи розуміли тоді депутати, зокрема ви, небезпеку від росії?

— В той час було дві тенденції. Одна — більш твереза та реалістична політика, а друга — так звана "епоха без воєн". Тоді Френсіс Фукуяма проголосив кінець історії та початок епохи без воєн. Такий пацифізм захлинув як Україну, так і весь світ.

Тоді всі говорили, що треба роззброюватися, проте були люди, які знали природу російської держави та російського народу

Переважно це були політв'язні. Люди, які пройшли через радянські концтабори, такі як Лук’яненко, Чорновіл, Хмара — мінімум пів десятка людей у Верховній Раді. Вони дуже добре знали нутро цієї держави й чітко усвідомлювали, що у росії панівною ідеологією є "рашизм". Ці люди були тверезі у своїх оцінках і чудово розуміли, що цієї епохи "без воєн" і дружніх відносин з росією не буде.

Росія створена з ментальністю орди. Вона спрямовує російську владу й російське суспільство на знищення тих народів, тих етносів, які хочуть і прагнуть самостійного життя, які хочуть жити на свій розсуд і не хочуть розчинитися в цій ординській спільноті. А якщо не підкорюються — значить, цей народ підлягає знищенню. Це підтверджує наша історія у складі російсько-царської та комуністичної імперії.

— Тобто ваші колеги вже тоді говорили, що може бути війна?

— Ми обговорювали ці питання постійно. Ми тоді розуміли, що потрібна політика україноцентризму в усіх сферах. Ми говорили про реформування українського сільського господарства, що потрібно швидше і послідовніше реалізувати державний статус української мови, бо це питання духу, говорили про галузь безпеки. Я послідовно протягом багатьох років наголошував, що потрібно отримати якомога швидше членство країни в НАТО і в Євросоюзі.

Ми розуміли, що час пацифізму буде не дуже довгим. Нам не вдалося швидко стати членами НАТО, за що ми зараз розплачуємося

26 серпня прессекретар Бориса Єльцина Павел Вощанов заявив, що до республік, які стали на шлях незалежності, росія може мати територіальні претензії.

— Тобто вже тоді були озвучені претензії? Вони хотіли Крим і Донбас?

— Вони хотіли, щоб України не було взагалі, як держави. Вони вважали, що України й українського народу не має бути. Ідея глобального реваншизму, перекроювання карт, ніколи не полишала російських політиків.

— Чи є глибинне пояснення чим вони керуються?

— Це ідеологія, якою керується російська влада, яка продукує політичний режим і спирається на ментальність самого народу. Це ідеологія рашизму. Вона вбирає великодержавний шовінізм, практику різних геноцидів, варварські практики нацизму, фашизму та комунізму.

Ідеологія пишеться не на каденцію президента, а вона пишеться на десятки років — це перша причина.

І нам треба дерашифізувати росію за принципом нацистської Німеччини. Якщо ми цього не зробимо, не сьогодні-завтра знову буде наступна війна

Друга причина — це невизнання міжнародного права й існування українського народу. Сам російський народ, я називаю "недонародом". Такого етносу, як росіяни, немає, бо для цього треба етнічна територія та народжена на цій території мова. Росіяни — це представники інших етносів, які відмовилися від своєї культури, національної ідентичності, мови й погодилися називатися росіянами. Російська мова — це староболгарська мова. Сам народ цей формується у дуже негативних процесах — у принижені особистості, відмові від свого "я", від свого коріння. І тому він не може бути носієм добра.

Ми розглядаємо російсько-українську війну не як боротьбу тоталітаризму й демократії, а як боротьбу варварства з цивілізацією.

Чому українці були не готові до 24 лютого

— Чому ми забули про таку небезпеку, як росія, і були не готові до нападу 24 лютого?

— Треба коріння тягнути від політичного класу 1990-х років, який не був готовий до незалежної держави, особливо комуністи, які породили корупцію. Спочатку конвертували владу у гроші, а потім гроші знов у владу. Така політика не вела до того, що безпека — це перша функція влади будь-якої держави. Думаю, коріння лежить там. Також є прорахунки теперішньої влади й сучасних політиків.

— Коли ви зрозуміли, що буде війна?

— До тридцятиріччя незалежності я написав статтю, де я говорив, що росіяни хотіли напасти на нас ще восени минулого року, але тоді був сильний окрик з боку західного світу, і вони вирішили ще почекати. Вони почали вибирати момент, коли напасти.

— На вашу думку, чи були за 9 скликань депутатами зроблені помилки? В законодавстві зокрема?

— Проблеми нагромаджувались впродовж всіх каденцій президентів і всіх скликань Верховної Ради. У нас є проблема якості влади протягом всієї незалежності.

При владі мають бути патріотичні люди, з дуже високою моральною планкою, які ставлять загальне добро вище власних інтересів і свідомо йдуть на таку діяльність, як політика

Я виступав у Верховній Раді і завжди говорив, що наближається епоха нового націоналізму, що сьогодні розвинені нації почали відходити від безмежного лібералізму, бо він підірвав такий інститут як національна держава.

Всі почали проводити протекціоністську політику, почали рятувати свої держави, почали захищати свою економіку, думати, як себе захистити у безпековому плані. А у нас панував псевдолібералізм. Я попереджав, що ми залишимося без зброї перед хижаками, такими як росія.

— Таким чином, українці вистояли навіть там, де влада прорахувалась?

— Українці — це воїни. І росія прорахувалася, і наша влада, і світ, бо вони не знають природи українського народу. Українці — це люди, які люблять свободу, які люблять справедливість, і до нас підходити з приземленими мірками дуже небезпечно.

— Чому ми раніше не думали про таку небезпеку?

— Корінь — у нашій бездержавності. Держава дає відчуття субординації та великої єдності. Політика "какая разніца" роз'єднує українське суспільство. Війна — це багатолике зло, але ще й нагода стати нам кращими, вдосконалитися. Ми маємо скористатися нагодою, бо платимо за неї дуже дорогу ціну.

Ми втрачаємо хлопців на фронті, а це не лише людські життя, це й економіка, це інфраструктура, це природні ресурси, це розпад сімей, це мільйони людей, які поїхали за кордон і ніколи не повернуться. Ми маємо сьогодні вдосконалюватися і думати про нову післявоєнну Україну, а не чекати, коли закінчиться війна.

Як бути з російськими опозиціонерами

— Чи варто, на вашу думку, давати українське громадянство російським опозиціонерам?

— Ще Шевченко у "Катерині" сказав: "Кохайтеся чорнобриві та не з москалями, бо москалі чужі люди роблять лихо з вами". Головний акцент тут — чужі люди. Почитавши "Кавказ", ми взагалі зрозуміємо природу цього народу.

Треба відкинути все, що є в росії — це правильно, це дає можливість підібрати своє

Наприклад, телеканал "Дождь" переїхав у Латвію, а разом і багато росіян. Це така технологія. Серед них багато російських спецслужб, які починають обговорювати питання, що відбувається в Латвії, й розхитувати життя цієї держави замість того, щоб наголошувати на агресивній політиці росії.

Тому тільки все викреслювати й не дивитися на правильних росіян. Ми свій простір для вашої діяльності не надаємо.

"Важливо, щоб росія зазнала поразки на полі бою": умови закінчення війни

— Як має закінчитися війна?

— Якщо ми хочемо позитивних змін, то ця війна має закінчитися перемогою України на полі бою.

Ми маємо звільнити всі свої території. Тут багато залежить від наших союзників і партнерів. На сьогодні західні уряди реалізують стратегію "управління ескалацією". Вони хочуть так допомагати, щоб не викликати негативну реакцію росії. Нам дають зброю маленькими частинами, які дозволяють утримувати кордони, але коштом великих жертв. Нам потрібно набагато більше зброї, щоб звільнити наші території, тоді росія захоче домовлятися.

Для того, щоб була безпека у всьому євроатлантичному регіоні, треба думати над тим, щоб росія зазнала військової поразки

— Чому західні держави відкрито не втручаються у війну, адже з їхньою допомогою вона швидше б закінчилася?

— В них за роки мирного співіснування, а це майже 100 років, атрофувалося стратегічне мислення. Цінності поступилися комфорту, вони загрузли в бізнес-відносинах. Значна частина західних політиків до останнього віддавали перевагу побутовій зручності над цінностями.

Соціологічні дослідження показали, що люди випереджають цю владу в розумінні тих процесів і що стоїть за російсько-українською війною. Вони розуміють, що росія веде війни екзистенційного характеру, тобто війни на знищення.

Із Заходом треба працювати інакше — розповідати їм, що на них чекає, якщо сьогодні Україна не переможе. Україну не можна знекровлювати довгою війною, нам треба швидка перемога. Затримка в постачанні зброї обертається для нас великими жертвами на фронті.

— Україна майбутнього, яка вона для вас?

— Ми станемо потужнішими. Українці зрозуміють, що вони повинні стати не лише кращими, а й зробити кращим європейський світ. Ми сьогодні боремося за волю, засвободу, за цінності, які складають сенс.

Єдине, що ми втратимо багато патріотичних людей, багато підприємливих людей, великих інтелектуалів — це може послабити нас, тому треба вимагати від партнерів реалізації перемоги на полі бою.

Українська нація — це нація індивідуалістів, але в часи війни володіє властивістю об’єднуватися та допомагати один одному. Багато народів вже втратили таку особливість, тому наша сміливість — предмет нашої гордості.