Український фіксер Костянтин Гак: “Вони “заточені” на людські історії, як люди через все це проходять”

Підвальне приміщення одеського музичного бару. Голосно лунає пісня маловідомого інді-панк гурту. Футболка кольору хакі й такі ж самі брюки карго, втомлений погляд – журналіст-фіксер Костянтин Гак на добу приїхав до рідного міста.

Він кілька років пропрацював "у полі" кримінальним журналістом, був редактором, ведучим різних шоу. Але із початком повномасштабного російського вторгнення в Україну почав співпрацювати з іноземними знімальними групами. Зараз Костянтин має нову ротацію в зоні воєнних дій, ще ближче до лінії фронту, і супроводжує вже третю команду CNN.

Спеціальний кореспондент Новини.LIVE Odesa Євген Лисий дізнався деталі роботи фіксером у гарячих точках, як працюють зірки західної журналістики і який досвід отримують наші колеги, співпрацюючи з міжнародними телевізійними компаніями.

“24 лютого я прокинувся з важким похміллям. Мене розбудив дзвінок матері, після чого я зателефонував своїм друзям. Казав: “Почалось”, – пригадує Гак.

Перші тижні він займався евакуацією доньки та колишньої дружини. Про якусь роботу і думок не було. Тоді точились бої під Вознесенськом Миколаївської області. Захоплять солдати рф Одесу чи ні, було не зрозуміло. Костянтин звертає в руках самокрутку.

“До мене звернулись в останній тиждень березня. Три дні був час це все “переварити”. Для мене це був шок - робота на CNN. Я підготував пару тем для колег. Розумів, що це великий канал, що їм потрібні круті теми. Їм не треба знімати, як діти малюють для наших військових, але я розумію, наскільки це важливо для хлопців на фронті”, – продовжує Костянтин свою розповідь

Перша знімальна група, яка дісталася Гаку, була мультинаціональною: журналіст з Техасу кубинського походження, продюсерка-єгиптянка, відеооператор з Ливану, спеціаліст з безпеки знімальної групи – виходець Британських островів. Хтось з них вже знімав війну, хтось вперше побачив в Україні.

“У них (CNN. – Ред. ) є поняття domestic та international. Перші, “доместік”, працюють на мовлення США, а “інтернешнл” транслюють матеріали на весь світ. В них інші етери, різні теми, і до мене приїхав кореспондент “доместік”. Це демонструє, наскільки вони зацікавлені в українській тематиці, в тому, як цю війну освітлювати”, – зазначає Костянтин.

Работа фіксером дуже відрізняється від звичайної журналістики. Це її складова, але акцент робиться не тільки на підготовці інформаційного фундаменту – тут і зустрічі, і планування, і логістика, і всі ці питання доводиться вирішувати. Якщо знімальній групі потрібна міцна мотузка, це теж головний біль фіксера.

“Я зараз працюю з командою, яка “заточена” на роботу в зоні бойових дій. Вони потрапили під жорсткий обстріл в Миколаєві. Їхнім фіксером на той момент була дівчина, яка працювала до війни шеф-кухарем і непогано впоралась із завданням. А ще твоя фунція – перекладач. Тобто ти робиш усе. Я їм кажу: “Моє завдання – зробити вас щасливими”. Коли вони посміхаються та задоволенні, це означає, що я добре роблю свою роботу”, – розповідає Гак.

Перша команда, з якою почав працювати Костянтин, хотіла зняти оглядовий матеріал про Одесу. Відчути енергію міста біля моря – чим живе, що в ньому відбувається. Сюжетна лінія, як чаша терезів: на одній – люди, які працюють на фронт, роблять бронежилети, збирають гуманітарну допомогу, на інший – це місто, де всі відпочивають, п'ють каву та навіть не думають про війну.

“Перша команда CNN мене здивувала тим, що вони “заточені” на людські історії. Фронтові справи їх не дуже цікавили, їх хвилювали історії людей, як вони емоційно через це все проходять. Я побачив зовсім іншу школу журналістики. Точніше, роботу кореспондента. У нас в Україні вважається, що журналісти, які запитують про емоції, тупі. А він весь час запитував про почуття, а коли не отримував потрібних емоцій у відповідь, продовжував в цю точку тиснути. Це стало дуже прикольним досвідом”, – згадує український фіксер.

Друга команда CNN мала вже іншій фокус. Коли до Києва на ротацію приїхали інші журналісти, то сказали, що хочуть побачити військові злочини. Вони були більш сфокусовані на розслідування. Так почалась робота у Києві та області.

“Ми зробили суперважливий матеріал, він “вистрілив”. Його цитували всі українські агенції та у всьому світі. Його репостнув у себе в телеграмі Подоляк (Михайло Подоляк, радник голови ОП. – Ред.) Цей матеріал побачили мільйони людей – в телеграм-каналі “Реальная война” його подивились 1 млн людей. Не кажучи про етер CNN та всю світову спільноту”, – Костянтин дістає телефон та показує цей сюжет.

Матеріал, як росіяни розстріляли двох цивільних біля села Мрія у Київській області, дійсно побачив весь світ. Журналісти оприлюднили записи камер спостережень, на яких власника та охоронця одного з автосалонів, в який намагалися вдертися окупанти, спочатку обшукали, а потім розстріляли у спину російські “визволителі”. Унікальні кадри з’явились одразу у двох великих телевізійних холдингів. Але CNN стали першими, хто продемонстрував злочин військових рф. За деякий час, коли загарбники вже грабували автосалон та розпивали знайдений елітний алкоголь, їх розстріляли бійці місцевої ТРО – охоронець зміг викликати допомогу, але не дочекався на неї через критичну втрату крові.

Ми виходимо з клубу. Стоїмо на сходинках підвалу та дивимось у вечірнє одеське небо. Мовчки палимо Костіни самокрутки. Він раптово починає монолог:

“Це досі найважче враження за час роботи на війні. Село Ягідне у Чернігівській області, в якому росіяни влаштували справжній концентраційний табір. Вони зігнали до підвалу місцевої школи не просто чоловіків призовного віку, не людей, у яких АТОшна біографія, щоб можна було якось це пояснити. Вони зігнали до підвалу просто всіх жителів села. Всіх. Наймолодший мешканець цього підвалу – тримісячна дитина, найстарший – 93-річна бабуся. Близько 350 людей”

На першому поверсі тої ж школи окупанти влаштували штаб. Звісно, ЗСУ, які, не виключено, знали про де-факто цивільних заручників, не стали бити по навчальному закладу, хоча ворога з села вибили. Тобто жорсткий план російських військових – прикритися мирними жителями – спрацював. Місцеві ділились інформацією з CNN, що старі постраждали найбільше. Це важко навіть уявити: майже 400 людей живуть у підвальному приміщенні з вогкою підлогою та стінами. Без вентиляції. Без доступу до води. Пекло на землі.

“Люди там сидячи спали, тому що не було місця. В тому підвалі назавжди залишилися 12 людей. Старі люди. Від задухи. Казали, що спочатку вони усі божеволіли, а потім помирали. Деякий час тіла залишались у підвалі – з дітьми, з усіма живими. Там вони лежали. Тому що росіяни іноді випускали приготувати їжу, а іноді тримали у підвалі добу-дві, не відчиняючи двері”, – переповідає страшні подробиці Костянтин.

Також на Київщині, але вже у Бородянському районі, знімали сюжет про зґвалтування двох жінок. російські військові стояли в лісі біля села, де і зараз живуть жертви окупантів. Пострілом у голову вони вбили чоловіка однієї з жінок. Зараз справою займається офіс Генерального прокурора.

“В селі, на жаль, ми зіткнулись з віктімблеймінгом, бо цих жінок звинувачували місцеві. Мовляв, що самі винні, що вони колаборантки, якщо з “русскіми “тра*ались”... Ось так це формулювали. Подібне ставлення до них ми зустріли в місцевому відділку поліції”, – пояснює Костянтин, чому слідство триває на такому високому, не місцевому рівні.

Доба в Одесі пролетіла дуже швидко. На час публікації матеріалу Костянтин вже перебуває на сході України. Він переконаний, що новий досвід роботи з іноземними колегами стане у пригоді й допоможе навіть після війни “дотискати” кожну тему до кінця та робити ще якісніші матеріали. Зараз його група чекає на зірку військової журналістики – американця Бена Ведемана. Після чого знімальна група поїде далі на Схід.