"Війна знесилює людей": заступник директора Національного інституту раку про боротьбу з онкохворобами
Поділитися
До 24 лютого в Україні було понад один мільйон онкохворих. Багато людей, особливо тих, які перебувають на III та IV стадії хвороби, потребують постійного нагляду медиків — переривати лікування вкрай небезпечно. Українські медичні заклади, попри війну, не припинили надавати послуги хворим.
Як пацієнти онкологічних установ продовжують боротьбу з хворобою та які основні симптоми раку, в інтерв’ю для Новини.LIVE розповів заступник директора з лікувальної роботи Національного інституту раку Олександр Яцина.
Війна та рак: вплив на онкохворих пацієнтів
— Як війна вплинула на життя онкохворих?
— На початок війни у нас понад 500 хворих перебувало на стаціонарному лікуванні. З перших днів ми змушені були працювати на виписку пацієнтів. Важких залишили в реанімації та у відділеннях, а пацієнтів, які мали змогу перебувати на амбулаторному лікуванні, відправляли за місцем проживання. Рівень небезпеки у Києві був більший, ніж в інших містах.
На той момент у нас перебували на лікуванні близько тридцяти дітей. Деяким із них проводили трансплантацію кісткового мозку. Ці пацієнти потребують постійного нагляду багатьох спеціалістів — лікування має бути неперервним, тому таких пацієнтів ми змушені були відправити за кордон. Першого березня відбулося перше перевезення діток за допомогою благодійних фондів.
— Чи можна стверджувати що війна та стрес провокують онкохвороби? Чи збільшилась кількість звернень після 24 лютого?
— Я можу спиратися лише на власну статистику. На сьогодні ми спостерігаємо незначне зменшення: звернень стало на 15% менше, але це пов’язано виключно із тим, що багато людей покинули територію України. У нас є колцентр та відділення психологічної допомоги, вони часто консультують, і до них кількість звернень збільшилася.
Немає жодної доказової бази, що війна спричиняє онкохвороби. Війна знесилює, а знесилена людина дуже важко переносить будь-яку хворобу. Щоб боротися з хворобою, людина повинна мати достатньо фізичних та психологічних ресурсів, має з'явитися віра, яку дуже часто забирає війна. Щоб правильно оцінити взаємозв’язок між війною та онкохворобами, треба, аби минуло більше часу. Ми як наукова установа будемо перші досліджувати ці процеси.
— З якими питаннями найчастіше звертаються до колцентру Інституту раку?
— Питання різні: розклад лікарів, як до них потрапити, стосовно повторних консультацій та експертних оцінок попередніх заключень. За даними Національного канцер-реєстру, з усієї кількості звернень до 45% — на першій чи другій стадії хвороби, на третій стадії — близько 30% заяв, а четверта стадія — це 25%. Третя й четверта стадії набагато важче лікуються, тому у нас таких пацієнтів має бути менше, але, на жаль, багато людей приходять у занедбаному стані. Це говорить про те, що потрібно відновлювати профогляди, скринінгові програми по Україні для раннього виявлення хвороби.
— Це свідчить про те, що в українців немає доступу до медицини?
— Це говорить про те, що людина має більш ретельно собою займатися, уважніше до себе ставитися, проходити базові профогляди щонайменше раз на рік.
— Чи можна стверджувати, що війна спровокувала онкохвороби чи погіршила стан хворих?
— Війна впливає на якість життя, на психоемоційний стан людини. Вона провокує інші, не пов’язані з онкологією хвороби. Якщо людина у важкому депресивному, психоемоційному стані, це погіршує етапи лікування. Ми діємо виключно за протоколами. Статистика в лікуванні не погіршилася.
— Які онкохвороби виявляють найчастіше в Україні?
— Це рак шлунку, легень, простати. На жаль, почастішали важкі випадки візуальних форм раку — рак шийки матки. Це говорить про те, що жінки рідко здійснюють профогляди гінеколога і не виявляють на ранній стадії цю хворобу на гінекологічному кріслі.
— На перших стадіях раку людина може не відчувати хворобу. Чи є ознаки, які можуть свідчити про недугу?
— Звичайно. Це різке схуднення, погіршення загального стану, сонливість, погіршення базових аналізів, будь-який біль, який з’являється. Такі ознаки мають людину змусити звернутися до лікаря. Наприклад, я як лікар-уролог часто бачу таку ситуацію, що пацієнти спостерігають у себе виділення крові під час сечопуску, але вони не зверталися до лікаря, бо думали, що це наслідки якоїсь травми. Часто, коли людина звертається, вона вже, на жаль, у важкому стані. Звичайно, все лікується — рак виліковний, і ми продовжуємо життя людини.
— Які аналізи можуть свідчити про хворобу? Людина може їх здати й зрозуміти, що є проблема, а вже потім піти до лікаря.
— Це базові аналізи. Потрібно проходити ультразвукове дослідження раз на рік, після 50 років — фіброгастроскопію, колоноскопію, чоловікам — дивитися онкомаркери по простаті, жінкам ходити до гінеколога щонайменше раз на рік та звертатися до мамолога, який роз’яснить, як самостійно проводити пальпацію грудей з метою виявлення новоутворень. Для виявлення раку легень на початкових стадіях потрібно робити КТ легень — це єдиний шлях виявити рак. Звичайно, стежити за сімейним анамнезом, якщо у батька, матері, бабусі чи дідуся було будь-яке онкологічне захворювання — спадковість не треба виключати.
Робота Національного інституту раку з 24 лютого
— Як відбувалася евакуація після 24 лютого? Скільки пацієнтів вдалося вилікувати за сім місяців війни?
— На момент 24 лютого лікарня була майже вся заповнена. Були хворі, які потребували складних операцій, зокрема, трансплантацій кісткового мозку. Це складно: від забору клітин до проведення лікування — зазначені процеси настільки непереривні, що потребують висококласності фахівців, високоспеціалізованого обладнання і командної роботи. Їх неможливо припинити, тому вирішили негайно перевезти дітей до професійних клінік за кордоном.
Перше перевезення вдалося здійснити з допомогою фондів, зокрема, "Запорука". Дітей перевезли потягом до Львова, а далі машинами до Польщі, Німеччини та Італії. Й там вони мали змогу продовжити лікування. Друге перевезення вдалося зробити 3 березня з допомогою фонду "Краб", який також нам допомагає. Фонд вивозив діточок, які потребували лікування, але не встигли чи не перебували на лікуванні в інституті.
— Чи стежите ви за цими дітьми? Вони повернулися чи продовжили лікування за кордоном?
— Багато дітей повертається, щоб проходити у нас контрольні обстеження та лікування.
— Що було з іншими пацієнтами?
— Частину ми долікували й виписали в плановому порядку. Був цікавий випадок: один пацієнт не встиг до нас приїхати й госпіталізуватися. Є таке правило: допоки не поставлять остаточний діагноз, ми не можемо госпіталізувати хворого. Тобто людина приходить, амбулаторно обстежується в нашому закладі, а потім ми починаємо лікування. Але попри це ми йому не відмовили й брали всіх, хто потребував допомоги.
— Які операції вдалося проводити?
— В перші місяці ми проводили лише ургентні операції, тобто ті, які потребували оперативного втручання. Зараз ми відновили всі етапи хірургічного лікування, а також проводимо променеву та хіміотерапію.
— Як держава допомагає?
— За державним проєктом у нас почалася реконструкція та відбудова Національного інституту раку. Нам закупили дороге обладнання та поставили лінійний прискорювач. Минулого тижня міністр (Віктор Ляшко, міністр охорони здоров'я. — Ред.) приїжджав та відкривав, щоб почати лікування першого пацієнта.
— Як проходить лікування пацієнти зі сходу України?
— Спочатку багато боялись їхати до Києва, люди тут не відчували безпеку. Повноцінно почали приїжджати в кінці травня.
— Скількох військових вдалося вилікувати від раку за час війни?
— Військові теж люди, й вони також хворіють. Понад 150 військових вдалося вилікувати від початку вторгнення. Це були онкологічні хвороби різних стадій і локалізацій: рак шлунку, рак легень і урологічні ураження. Були й жінки з лав ЗСУ, які проходили лікування.
— Чи залишились у вас пацієнти на окупованих територіях?
— Звичайно, ми всі люди. Важливо не допустити помилки в лікуванні й за місцем проживання ти радиш людям, що краще зробити. Я впевнений, що у кожного лікаря є такі пацієнти, якими ти опікуєшся.
— Яка зараз ситуація в інституті? Скільки хворих лікується?
— Ми виконуємо весь спектр послуг: хімієтерапію, променеву терапію, всі інвазивні та лапароскопічні, ендоскопічні втручання на найсучаснішому обладнанні, яке у нас є.
— Які проблеми є в інституті?
— Через війну порушені логістичні ланцюги, інколи бувають затримки з постачанням ліків. У нас постраждала логістика по всій країні, але всі ці проблеми нам допомагають вирішити наші партнери. Багато держав підтримують.
— Яка статистика лікування за час війни?
— Понад три тисячі пацієнтів пройшли оперативне втручання. Було проведено 17 трансплантацій кісткового мозку, з них три — у дітей. Постійно проводимо променеву та хіміотерапії. До ста пацієнтів на день лікуються променевою терапією за допомогою лінійних прискорювачів.
— Які історії ви найбільше запам’ятали?
— Всі українці — герої. Приїхав хлопчик з мамою з Луганщини, й не встигли госпіталізуватися, бо проходили дообстеження. Батько залишився у Луганській області, тоді ще на неокупованій території. В перші дні ми не госпіталізовували людей, тому наші співробітники ходили та допомагали їм на зйомній квартирі: годували, забезпечували ліками та провідували їх. Підтримували матір, бо у неї виникли проблеми із тиском та серцевою діяльністю. Ми лікували й мати, й дитину. Далі з допомогою благодійників їх транспортували за кордон. Тим часом батько постійно телефонував з Луганщини та просив, щоб ми їх не покидали. Це певний приклад згуртованості нашого персоналу.
— Як особисто ваше життя змінилося?
— Якщо я працював багато, то зараз працюю ще більше. Всі відповідальні люди — вони хочуть бути ще більше корисними у тяжкі часи своєї держави. Ми активно займаємося благодійною діяльністю, у нас є великий проєкт, який спрямовано на первинну стабілізацію військових після "нуля". Ми передали понад 50 авто на фронт, з них 30 — для медичних цілей. Забезпечуємо тактичною медициною та ліками — антибіотиками, бинтами, шовними матеріалами.
У складі благодійного фонду "Милосердя та здоров’я" допомагаємо лікарням на сході України. Наприклад, на вихідних я був у Добропіллі та Бахмуті, туди переїхала Донецька обласна лікарня. Ми передали їм ліки, антибіотики, кровозупинні препарати, дезінфікційні та перев’язувальні засоби. Найближчим часом плануємо відвідати Запорізький військовий шпиталь і вже збираємо медикаменти для нього.
Фото: Олег Переверзєв / Новини.LIVE
Читайте Новини.LIVE!
