Виїхала без батьків і хоче повернути дядька з полону: історія восьмикласниці з Маріуполя

Одним із найстрашніших періодів російсько-української війни, без сумніву, є оборона Маріуполя. Там загинули тисячі мирних жителів, і лише частині вдалося евакуюватися.

Серед тих, хто дізнався про "зелений коридор", була тринадцятирічна школярка Поліна Хархан. Вона виїхала з Маріуполя до Запоріжжя на початку березня. Сама, без батьків. Лише за пів року побачила маму, а тепер допомагає родині повернути з полону дядька. Її історія — в матеріалі Новини.LIVE.

Евакуація з Маріуполя

Родина Поліни проживала на лівому березі міста, в районі, який постраждав від ворожих обстрілів ще на початку війни у 2014 році. Тоді, вісім років тому, тихо і безпечно було у центральній частині міста. Коли ворог нагадав про себе 24 лютого, сім'я вирішила, що це на кілька днів, і відправили доньку до бабусі на правий берег, сподіваючись, що дівчина буде у безпеці.

Зв'язок між батьками та донькою зник. Міст, який з'єднував два береги, зруйнували. Поліна зізнається, що не боялася, але в голову лізли погані думки.

"Думала, що батьків немає в живих. Стало відомо, що у наш будинок влучив снаряд. Мені снилися жахливі сни", — розповіла школярка.

Людей у будинку бабусі більшало. Поліна взялася доглядати за п'ятимісячною дитиною, аби відволіктися від поганих думок. У місті щохвилини ставало все небезпечніше. Її тітка дізналася про "зелений коридор" і запропонувала дівчинці їхати з ними до Запоріжжя.

"Бабуся наполягала, що без згоди батьків мене не відпустить. Але в останню ніч перед від'їздом так бахкало, що зранку ми з тіткою та іншими дітьми наважилися виїжджати. Я мріяла, що мама про це дізнається і теж виїде", — згадала Поліна.

Вони проїхали усі блокпости. Від ретельних обшуків їх врятувало те, що в автомобілі були лише жінки та діти, бо чоловіків роздягали, допитували, часто не пропускали.

За десять годин маріупольці дісталися Запоріжжя. Там організація побуту та життя впала на плечі тітки, а Поліна намагалася повідомити мамі, що жива.

Військовослужбовець у полоні

Згодом дівчина переїхала до Києва, оселившись у родичів. Через пів року, у вересні, до неї приїхала мама, якій вдалося виїхати з окупації. Родина, яка досі не возз'єдналася повністю, докладає всіх зусиль, щоб знайти дядька, якого забрали у полон.

"Ми писали листи в різні відомства, я почала ходити на акції, прохаючи повернути його з полону. Коли відбуваються обміни, ми з надією читаємо списки, але його прізвища немає", — розповіла дівчина.

Її дядько — Макаров Валерій Володимирович (16.08.1974 р.н.), військовослужбовець сьомого окремого батальйону ТрО міста Маріуполя, 109 бригади. Родина бачила його востаннє 11 березня, пізніше зв'язок тримали через його побратимів.

"Зранку 14 квітня він написав дружині повідомлення, що залишився без зброї і не знає, що буде далі. Якщо вийде, то потрапить до полону, а якщо ні — загине. По обіді він написав, що їде до Оленівки і буде в полоні", — згадала Поліна.

Востаннє дядько дзвонив 16 червня, в нього був допит на відео. Після теракту в Оленівці незнайомий чоловік написав, що Валерій живий. Що з ним зараз родина не знає, але продовжує боротися за його повернення додому.

Сама Поліна ходить до школи, знайшла нових друзів у Києві, але зізнається: щоразу згадує дорогу, якою йшла до рідної 68 школи в Маріуполі, і дуже хоче додому.

Фото: Олег Переверзєв / Новини.LIVE