"Залізне" містечко в Ірпені з присмаком піару: що за умови створили людям, які від безвиході оселилися у вагонах

Ірпінь оживає після кривавих березневих боїв за Київ. От тільки повертаються у місто не всі, бо, за даними мерії, 60% житлових будинків зруйновано. Ті, хто мають гроші та можливості жити в інших містах, в руїни не їдуть. А у кого немає нічого, крім знищеного росіянами дому, просять поселити їх хоч десь.

Для останніх мерія міста з "Укрзалізницею" створили колаборацію – залізне містечко. Кілька сучасних вагонів з гальмівними проблемами зняли з експлуатації, і тепер вони перетворилися на тимчасове житло для кількох десятків людей.

Як за кілька днів після відкриття ірпінчани обжилися у вагонах купе, що їдять, на чому сплять та де поселятиме влада ще кілька сотень ірпінчан, що залишилися без дому, – далі у репортажі Новини.LIVE.

Об'єкт під охороною: як потрапити до містечка

Ірпінчани, яким потрібне житло, подають заяви до мерії та чекають на відповідь. Як розповів нам голова міста Олександр Маркушин, у черзі за тимчасовим прихистком щонайменше 500 людей. Для кількох десятків містян рішення знайшли – залізне містечко.

За парканом, оточеним охороною, стоять кілька вагонів-купе, вагон-ресторан і вагон-душова. Сплутати це зі звичайною атмосферою вокзалу, який розташовано у кількасот метрах, неможливо. Все тому, що містечко оточене рекламними банерами. Перше враження – тут або знімають кіно, або готуються до вуличного фестивалю їжі. До того ж у "день відкритих вагонів" на території смажили шашлики.

Перших мешканців поселили сюди 15 червня. Із зареєстрованих 49 заїхало 26. І хоч вагони розраховано на 100 осіб, оселити планують не більше 75, щоб людям було комфортніше. За три дні після відкриття влада міста та "Укрзалізниці" влаштували новосілля, на яке покликали журналістів.

Урочиста частина, де таку колаборацію її учасники називали гідним житлом, завершилася швидко. І якщо посадовці готові були довго розповідати про всі привабливості містечка, його мешканці у перші хвилини знайомства з журналістами розбігалися, соромлячись камер. А в голові закралася думка: цих людей взагалі запитали, чи готові вони у своє хоч і тимчасове помешкання пускати чужих?

Залізний дім на колесах: як облаштовано побут

Еля і Олександр були гостинними і готовими до розмов про нове життя. Нас подружжя запросило у свою кімнату-купе. У неї місце 13, у нього – 15. На столику лежать вологі серветки та ватні палички, більше речей немає.

З моменту поселення пара ночувала тут лише один раз, адже до кінця місяця можуть користуватися раніше орендованою квартирою. Потім переїдуть у вагон остаточно, бо їхній приватний будинок вщент знищено росіянами.

Мерія нам варіанти житла не показувала, це був єдиний. Але тут краще, ніж на вулиці. А грошей винаймати квартиру у нас більше немає

Чоловік та дружина втратили не лише дім, а й роботу. Вона працювала в аптеці, він - у військовому госпіталі. Обидва підприємства пошкоджено, але вже відновлюються. У своєму купе планують з'являтися лише переночувати, бо вдень шукатимуть роботи.

На побут ірпінчани не жаліються. Хоча, чесно кажучи, люди тут не жаліються ні на що, бо втратили все і тепер починають життя з початку. Мешкають тут з дітьми, з домашніми тваринами. Проте сюди не поселяють сім'ї з немовлятами та пенсіонерів через те, що їм буде некомфортно в цих умовах.

Туалет є у кожному вагоні (раніше призначений для пасажирів). А от щоб помитися, треба йти вулицею в окремий вагон з кількома душовими. Ліміту на використання води немає, але є графік, щоб жінки та чоловіки приймали душ окремо.

Приготувати їжу тут складно, у вагоні-ресторані є лише мікрохвильовка та холодильник, плитки немає. Однак всіх мешканців містечка по кілька разів на день безкоштовно годують волонтери.

До речі, саме волонтери та різний бізнес додали життя у це залізне місто. Все, що є у дворі, – їхніх рук справа. Це і безкоштовна вода, і пуфи, і альтанки, гамаки, квіти, іграшки. Дітям тут цікаво та весело.

"Укрпошта" надала цьому містечку навіть окремий індекс, щоб люди могли отримувати та надсилати пошту. А на новосілля всі охочі писали листи захисникам та рідним, кидаючи до скриньки.

Тимчасовий дім: атмосфера залізного міста

Перебування для ірпінчан тут абсолютно безкоштовне. Поки дозволяють людям жити стільки, скільки треба. Але все ж розраховують, що це оселя на літо і до опалювального сезону всім нададуть більш комфортне житло.

Разом з місцевими тут мешкають начальник поїзда та кілька працівників УЗ. Мають свою уніформу – салатові футболки та блайзери. Вони тут для того, щоб підтримувати технічний стан вагонів. Нам кажуть, що сидіти на місці не звикли і їм більше подобається працювати у потязі, який рухається.

Приймати гостей щодня тут заборонено, на територію за пропуском проходять лише мешканці. Але за кілька днів спільного проживання вони стали справжніми сусідами. Чату у вайбері в сусідів немає, але ввечері вони виходять і спілкуються, сидячи в альтанках.

Тому після "дня відкритих вагонів" у містечку стане менш людяно, затихне музика і всі проводжатимуть тяжкий день, який наближає кожного до перемоги.