Не тільки "Щедрик": українські пісні, які запозичив увесь світ

Сто років тому, восени 1922 року, в нью-йоркському Карнегі-Холі вперше в США пролунав "Щедрик" — українська народна щедрівка в обробці Миколи Леонтовича, яку виконав Український національний хор під керівництвом Олександра Кошиця.

Ця "різдвяна пісня" (як сприйняли її американці) спричинила такий фурор, що через декілька років американський композитор українського походження Петро Вільговський реаранжував її для симфонічного оркестру радіо NBC та написав для цієї композиції англійський текст. Так "Щедрик" перетворився на Carol of the bells — "Колядку дзвоників".

З того часу "Щедрик" став символом Різдва не лише у США, а й у багатьох країнах світу. Його можна почути у безлічі кінофільмів та серіалів — починаючи від "Сам удома" та "Гаррі Поттера" і закінчуючи "Сімпсонами" та "Маппет-шоу".

Мало хто знає, але, окрім "класичного" англійського тексту Вільговського, в англомовного "Щедрика" існує принаймні ще три текстові варіанти: Ring, Christmas Bells ("Дзвоніть, різдвяні дзвони"), створений американкою Мінною Луїзою Хохман у 1947 році, та два анонімні тексти — датований 1957 роком Come Dance and Sing ("Давайте танцювати і співати") та Hark to the bells ("Дослухайся до дзвонів"), який з’явився у 1972 році.

Зіркова колискова

Світове турне Українського національного хору подарувало США ще одну українську мелодію. На концерті у Нью-Йорку, окрім "Щедрика", хор виконував популярну народну колискову "Ой, ходить сон коло вікон".

Пізніше, у 1934 році, великий американський композитор Джордж Гершвін написав для своєї опери "Поргі та Бесс" арію Summertime ("Літо"), мотив якої зненацька дуже нагадує українську колискову. Українсько-канадська співачка Алексіс Кохан висловила припущення, що Гершвін міг почути "Ой, ходить сон" на одному з концертів українського хору у Нью-Йорку.

Як Гриць став "любою донечкою"

Пісня напівлегендарної співачки Марусі Чурай, яка жила у XVII столітті, через триста років теж перетворилася на американський хіт. "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" стала основою пісні Джека Лоуренса Yes, My Darling Daughter. У 1940 році цей трек у виконанні Діни Шор увійшов до топ-10 чарту Billboard.

В американському рімейку пісні мова теж йде про "вечорниці". Але якщо оригінального Гриця застерігають не ходити туди, бо там "дівки-чарівниці" (і взагалі сюжет закінчується тим, що ліричного героя отруїли за любовну зраду), то американська мама на прохання дочки відпустити її на вечірку відповідає: "Так, моя люба донечко".

Утім, Джек Лоуренс був далеко не першим, хто запозичив мелодію "Гриця". Задовго до нього цей мотив використав у своїй "Українській баладі" Ференц Ліст, який почув "Гриця", гостюючи у 1848 році у маєтку своєї подруги Кароліни Вітгенштейн у селі Воронинці (нині селище у Вінницькій області).

Козак на "Острові скарбів"

Популярна українська пісня "Їхав козак за Дунай" також стала у всіх сенсах класикою. Її створив у XVIII столітті український філософ та поет, козак Харківського полку Семен Климовський, і вже на початку наступного століття пісня набула такої популярності, що її почали використовувати найвідоміші композитори свого часу — від Карла Черні до Вебера та Доніцетті.

Однак найбільш відомою переробкою "Козака" є п’єса Бетховена Schöne Minka, ich muss scheiden ("Красуне Мінко, я маю їхати"). Великий композитор приятелював з Андрієм Розумовським, сином останнього гетьмана України та послом росії в Австрійській імперії. Вочевидь, саме з подачі Розумовського Бетховен і зацікавився українським фольклором. Мелодію "Їхав козак за Дунай" він використав у своїй творчості двічі, написавши на її мотив пісню та варіацію для фортепіано та флейти.

До речі, німецький текст у "Козака" з’явився ще до Бетховена. У 1808 році пруський поет Август Тідге почув оригінал пісні на світському прийомі у Баден-Бадені, де були присутні зокрема гості з тодішньої російської імперії. "Їхав козак за Дунай" (якого Тідге помилково сприйняв як російську пісню) настільки вразив поета, що він створив власний текст про кохання екзотичного козака Оліса до не менш екзотичної дівчини Мінки (неоковирні імена головних героїв Тідге, судячи з усього, видумав самостійно).

У 1809 році Август Тідге видав у Лейпцигу ноти "Козака" зі своїм текстом під назвою Der Kosak und sein Mädchen. Nach einer russischen National-Melodie ("Козак та його дівчина. На основі російської народної мелодії"). Пісня стала настільки популярною, що, за свідченнями сучасників, у 30-х роках XIX століття в Німеччині її "насвистували на кожному розі".

Аранжування "Їхав козак за Дунай" для флейти було знайдено навіть в архівах Роберта Льюїса Стівенсона, який був не лише відомим письменником, автором "Острова скарбів", а й досить непоганим музикантом та обдарованим композитором-аматором. Автограф рукопису нині зберігається у бібліотеці Рочестерського університету у Великій Британії.

 

Фото: УНІАН