Спецпроєкт "Герої в тилу": як команда залізничників першою рятувала українців
Поділитися
Укрзалізниця в часи війни стала рятівною компанією для українців, адже це єдиний транспортний вузол, який продовжив роботу і взяв на себе надважливу соціальну місію — порятунок людей.
Десятки залізничників загинули на війні, сотні — невтомно працювали без вихідних в евакуаційний рейсах. Новини.LIVE в рамках спецпроєкту "Герої в тилу" познайомить вас з начальником потяга Дмитром Ярошенком, який зі своєю бригадою першими вивозили людей з Києва, першими їздили переможним рейсом у Херсон і першими планують вирушити до деокупованого Севастополя.
Дмитро Ярошенко: про героя
Дмитро Ярошенко з родини залізничників, тому підлітком не вагався, обираючи професію. Він 17 років будує кар'єру в Укрзалізниці, разом з ним працює і дружина Анна.
"Ви знаєте, він для мене завжди герой. Немає різниці війна чи не війна. Це моя людина, ось і все, яку я нікому не віддам. Він молодець. Він дуже витриманий. Ви розумієте, от скільки на нього як на начальника потяга було покладено емоційно, фізично і моральною…Скільки дзвінків було, він нікому не відмовив", — розповіла дружина про Дмитра.
З перших днів війни подружня пара разом працювала на евакуаційних рейсах. Вже пізніше Анна повернулася працювати на вокзал, а Дмитро почав возити українців у дружню Польщу. І від своєї роботи чоловік не втомлюється, а отримує справжнє задоволення.
"Я гадаю, що в кожній професії, коли люди викладаються на 100%, тоді буде все гаразд. Я пишаюся своєю професією, я завжди хотів бути начальником поїзда, з дитинства", — розповів Дмитро.
Перші дні війни: спогади команди
Разом з дружиною і дітьми Дмитро 24 лютого 2022 року був вдома. Його робоча зміна припадала на 25 лютого, і чоловік не вагаючись поїхав на роботу. Так зробили всі залізничники з його команди.
"Наш поїзд один із перших вирушав з Києва. І всі, знаєте, намагалися попасти на цей потяг, наче він останній. Я пам'ятаю першу подачу поїзда на посадку — перон повний, там асфальт не можна розгледіти, де той перон. Хаос, люди кричать. Я одразу сказав: перші заходять мами з дітьми, потім пенсіонери, а на чоловіків, якщо вистачить місць, то вони зайдуть", — згадав чоловік перший евакуаційний рейс зі столиці.
Вагони переповнювалися людьми. Замість чотирьох пасажирів у купе вміщували щонайменше 8, подекуди 11. На треті полички для речей садили дітей, в тамбурах і коридорах розміщували тварин.
"Бабушка років 80, вона ледве йшла. Каже, вивезіть мене з Києва куди-небудь. Але вона не сама, в неї 6 собак і 12 котів. Я спочатку не повірив, чесно не повірив. Але ми завантажили цих тварин на робочий тамбур з іншого кінця потяга. Це мене тоді вразило, що люди в ту хвилину думали про домашніх улюбленців. Я більш впевнений, російські громадяни про це б і не думали", — поділився Дмитро.
Історії, які вражають, є у кожного провідника із бригади Дмитра. Хтось пам'ятає бабусь з тваринами, хтось — мам, які закидали дітей у потяг з надією, що їх вивезуть подалі від війни.
"Пам’ятаю маму, яка кидала дворічну дитину в потяг на натовп і кричала — тільки заберіть, а його там зустрінуть. Де там і хто там — незрозуміло. І ми ту маму між людей затягували у вагон. Це було страшно, і ти запам'ятовуєш кожного. Навіть обличчя”, — згадала Анна.
Без вихідних поїзна бригада Дмитра на початку війни працювала тижнями. З часом всі звикли до нових умов роботи і підлаштовувалися під кожного пасажира, який потребував допомоги.
"Пам'ятаю, що світла немає і хтось кричить: "Провідник, провідник, жінці погано". Дійти не можна було. Така щупленька маленька жіночка на восьмому місяці вагітності. Їй ставало все гірше і гірше. Вона сказала, що в неї починаються перейми, я злякалася, бо не знала, що робити. Згадалося своє життя. Я потихеньку підтягнула її до себе в купе, положила на бочок. Ми її довезли до Мукачева. Все добре, вона не розродилася. А з нею були ще двоє маленьких діток. Дотепер обличчя пам'ятаю", — згадала провідниця Галина Сатанівська.
Укрзалізниця: герої в тилу
Дмитро пишається своєю командою і довіряє кожному працівнику. Восени 2022 року вони першими приїхали в деокупований Херсон потягом перемоги. Тепер мріють поїхати в Крим.
"Провідник — він не просто виписує квитки і готує чай. Він є в психологом і медиком, коли потрібно. Ми тут були дійсно як на своєму фронті. Ще в Крим поїдемо, обов'язково", — поділилася відчуттями провідниця Галина.
Сам Дмитро не вважає себе героєм. Але запевняє, що залізничники на момент початку війни зробили неможливе. Те, що люди не очікували від них. І якби йому довелося роздавати квитки з побажаннями, він би написав головні слова: "Щоб всі рідні і близькі були живі і здорові. Краще життя нічого нема. Особливо в нашій ситуації, в наш час".
Читайте Новини.LIVE!
